Історична довідка про села Городищенського старостинського округу

Історія села Городище

За 12 кілометрів від села Городище розташована залізнична станція Бахмач і районний центр Бахмацького району.

В історико-економічному нарисі про село Городище Бахмацького району на Чернігівщині розгорнуто в часі – від давнини до сьогодення – достовірну розповідь на підставі архівних документів та переказів старожилів про життя одного із сіл України, яке знаходиться в оточенні історичних міст Батурина, Бахмача, Борзни та розташоване воно в двох кілометрах від траси Київ – Москва. Облюбувало воно береги колись тихоплинної річки Доч, яка голубою стрічкою охоплює його з північного боку поповнюючи свої води із річечки Розсоч, що йшла через центр, а нині ледь животіє, гублячись серед луків на окраїні села.

Першими поселенцями були мужні й безстрашні люди, які як звичайно обирали собі місця біля річок, що були основними шляхами пересування і разом надійними оборонними рубежами.

За тисячолітню історію воно зазнавало неймовірних гонінь та мук – людей завойовували, катували, морили холодом і голодом, але в найскрутніші часи вони всім серцем відчували рідну землю й боронили, захищали її від підступних зазіхань, відчуваючи під ногами благословенне тепло нашої землі-годувальниці.

В 1654 р. відкрито Воскресенську церкву, а в 1881р. її перебудували і надали назву – церква Різдва Богородиці. Жителі села розповідали, що вона була висока і гарна, мала 5 куполів та дзвіницю, а хрести було видно, виїжджаючи з Конотопа (за 35км).

З приходом радянської влади в 1936 році церкву вирішили зруйнувати, хоча більшість мешканців була проти. На частині фундаменту зруйнованої церкви побудували сільський клуб, на зараз це приміщення Городищенського сільського будинку культури.

Школу народної освіти відкрито 1880р., в якій було три групи навчання на 90-100 учнів, до яких ходили в основному діти заможних селян та середняків. Дівчатка зазвичай не ходили до школи, хіба 2-3 доньки найзаможніших.

У 1902 році збудовано церковно-приходську школу біля церкви на 70-80 учнів, навчання велося російською мовою. В роки війни (1943-44рр.) тут був військовий шпиталь хірургічного відділення.

Радянська влада на селі була встановлена в перші місяці 1918 року.

У січні 1921 року за ініціативою голови ревкому було організовано групу по створенню комітету незаможних селян. До комітету незаможних селян було залучено 125 чоловік. Комітет одразу ж приступив до розподілу землі. Поміщицькі, куркульські та церковні землі були поділені між бідняками села.

У селі Городище був організований у 1929 році перший колгосп «Червоний лан». Проте переважна більшість селян не хотіли вступати, боротьба між заможними і бідними загострювалась, розкуркулювали, висилали на Соловки та в Сибір.

На початку 30-х років було запроваджене початкове чотирикласне навчання рідною мовою. Велика увага приділялась трудовому навчанню, зокрема дослідній діяльності на пришкільних ділянках.

З 1930р. на території Городищенської семирічної школи почала діяти відома на всю Україну агростанція на 0,6га, а згодом до 1 га. Учні займались і громадсько-корисною працею з озеленення села (тополева і березова алеї, парк, інше), впорядкування вулиць.

Колективізація була завершена у 1934 році створенням колгоспу імені Ворошилова. У селі Городище було створено чотири колгоспи: «Червоний лан», «14-тиріччя Жовтня», « 2-га п'ятирічка», ім. Петровського. Останній на основі мейже забраного майна середняків.

Мирну працю села і його мешканців порушили фашисти 22 червня 1941 року, які напали на нашу країну. Про початок війни в селі Городище дізналися на Петра 12 липня, загальною мобілізацією. Населення с. Городище взяло активну участь у боротьбі проти фашистської навали. Понад 857 односельців пішли в ряди захисників Вітчизни. На території сіл Батуринського району була сформована 216 стрілецька дивізія, яка брала участь у боях на півдні України.

З вересня 1967 року класи зайшли у світлі класи новозбудованої десятирічної школи, яка діє і на зараз. Школа була загальноосвітня, трудова, політехнічна. У школі працювали стрілецький, легкоатлетичний, літературний, драматичний, танцювальний, рукодільний, краєзнавчий, фотографічний, а також предметні гуртки, був гурток палітурної справи. Навіть був шкільний хор учителів.

У 1959-1966 роках продовжувалось розпочате укрупнення колгоспів. 1 березня 1960 року обидва колгоспи («Червоний лан» і ім.. Петровського ) було об'єднано в колгосп «Зоря комунізму».

В 1970 році село було повністю електрифіковано.

У 1973 році в День Перемоги на відзначення 30-річчя визволення села від німецько-фашистських загарбників було споруджено 12-ти метровий обеліск як данина пам’яті земляків, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни. На ньому викарбовано 266 імен односельців.

14 лютого 1992 року колгосп «Зоря Комунізму» реорганізований у колгосп «Зоря». 23 березня 1993 року колгосп «Зоря» реорганізований в КСПП «Зоря». 6 березня 2000 року на базі КСПП «Зоря» був створений сільськогосподарський кооператив «Зоря». СВК «Зоря» був реорганізований у СТОВ «Зоря», 6 лютого 2011 року, а 7 грудня 2005 року СТОВ «Зоря» був реорганізований у ТОВ «Розсоч». 5 вересня 2007 року ТОВ «Розсоч» приєднався до ТОВ СП «Агродім» і з 13 березня 2008 року ТОВ «Розсоч» припинив своє існування.

В 2004 році за рішенням громади у селі Городище було відкрито церкву.

У селі запрацювали приватні торговельні підприємства, які забезпечують городищан товарами першої необхідності продуктами харчування.

В 2007 році проведено газифікацію.

1 лютого 2017 року відкрито амбулаторію сімейної медицини в новозбудованому приміщенні.

З грудня 2017 р. с.Городище – є адміністративним центром Городищенського старостинського округу Батуринської об’єднаної територіальної громади.

Історія села Часниківка

Хоча точних відомостей про заснування села немає, але, за народними переказами і скупими архівними джерелами, можна здогадуватись, що виникло воно в XVII столітті. В той час хутори Мацько-Іванівський та Субото-Кочманівщина (на сьогодні тер.Часниківки) були в підпорядкуванні с. Шаповалівки (Борзнянського району, Чернігівської обл.).

З кінця XVII ст. Шаповалівкою володіли сотники Ніжинського полку.

Перша школа в селі Часниківка з’явилася в 1914 році, точніше, приватна початкова школа.

В період суцільної колективізації 1929-1932 рр. було організовано в селі колгосп «Червоний комунар». Проте, переважна більшість селян не хотіли вступати до колгоспу. Заможних селян називали куркулями. Їх розкуркулювали, висилали на Соловки та в Сибір, розстрілювали.

В колгоспах люди працювали важко, майже не було ніякої механізації, все робили вручну. Поступово життя в колгоспах налагоджувалось. Колгоспи підтримувала держава, вони кріпнули, розвивалися. Мирну працю села і його мешканців порушили фашисти 22 червня 1941 року. Так, 11 вересня 1941 року німці захопили Шаповалівку, і незабаром вступили в село Часниківка. 133 наших односельців пішли в ряди захисників Вітчизни, 79 з них не повернулося з фронтів Великої Вітчизняної війни. Решта населення теж готувалось до захисту країни від фашистів. Жителі села були мобілізовані в трудову армію – на риття протитанкових ровів. Німецька авіація щодня налітала, бомбила, обстрілювала ешелони з боєприпасами та технікою, які стояли на станції (через село Часниківка проходить залізниця Бахмач – Гомель). Одним із героїв , який врятував село від загибелі був М. Кримський. 20 вересня 1941 року він, ризикуючи своїм життям, відтягнув палаючі вагони за село. Село було врятовано, але сам М.Кримський загинув. На місці, де він загинув там його й поховано, а пізніше поставлено пам'ятник.

На території села є пам'ятники: могила-пам’ятник  М.Кримському (- 20.09.1941);  Г. Болдирєву; двом невідомим солдатам; пам'ятник односельцям-визволителям (в 1995 р. побудовано).

З 1956 року хутір Субото–Кочманівщина було перейменовано в с. Червоне, Борзнянського району, Шаповалівської сільської ради.

З 1965 року с. Червоне, Борзнянського району перейменовано в с. Часниківка і переведено до Бахмацького району.

В 1972 році побудовано асфальтно-бетонний завод Борзнянського ДРСУ-5. Дуже інтенсивно працював він в 80-х роках. Пам’ятають старожили черги машин, скільки робітників там працювало. Звичайно, стан екології був важким, свою роботу припинив завод.

В 1975 році розпочато будівництво Часниківської виробничої дільниці Бахмацького райавтодору. Був на території села і буряко-приймальний пункт Носівського цукрового заводу (у 2008 р. припинив свою діяльність).

Колгосп «Червоний комунар»  в селі Часниківка був до 1975 року. В цьому році його було розформовано і с. Часниківка стала бригадою № 3 колгоспу «Зоря комунізму» с. Городище (Бахмацький р-н).

3 березня 2008 року пайовики с. Часниківка віддали в оренду свої паї ТОВ СП «Агродім».

На даний час в с. Часниківка залишились :

- ШЧ-8 Бахмацька дистанція сигналізації зв’язку;

- ПЧЛ - лісозащита

- Конотопське відділення залізничних перевезень

- Сновська (Щорська) дистанція колії

Через станцію Часниківка Чернігівської області проходить два поїзди приміського сполучення: Бахмач –  Сновськ і Сновськ – Бахмач. У будівлі вокзалу працює каса продажу квитків, де також можна дізнатися необхідну інформацію про відправлення і прибуття поїздів, вартість проїзду. Серед інших послуг –  видача та прийом багажу.

Станція відноситься до Південно-Західної залізниці і розташована на лінії Бахмач – Гомель. Найближчі зупинки: Бахмач-Київський (10 км), Доч (11 км). Відстань до Києва складає 206 км. Станція була заснована в 1879 році.